Вступ — Гострі кишкові інфекції у дітей

Вступ - Гострі кишкові інфекції у дітей

Вступ — Гострі кишкові інфекції у дітей

У даних методичних рекомендаціях систематизовано та узагальнено матеріали з проблеми гострих кишкових інфекцій у дітей, опубліковані в різних джерелах інформації. Викладено питання етіології, патогенезу, клініки гострих кишкових інфекцій, а також представлені особливості патогенетичної терапії. Дані методичні рекомендації призначені для субординаторов, інтернів, педіатрів та педіатрів-інфекціоністів.

Гострі кишкові інфекції (ГКІ) займають провідне місце в інфекційній патології у дітей, особливо раннього віку. У проблемі їх вивчення особливої ​​актуальності на сучасному етапі набувають питання своєчасної ранньої діагностики; характеру клінічного перебігу хвороби; диференціальної діагностики; розвитку ускладнень, що призводять до несприятливих наслідків; а також проведеної адекватної етіопатогенетичної терапії. Суттєвою особливістю ГКІ є поліетіологічность і широкий діапазон клінічних форм — від субклінічних до токсичних.

Залежно від етіології та патогенезу ГКІ діляться на інвазивні кишкові інфекції, при яких збудниками хвороби є шигели, сальмонели, ентероінвазівние ешерихії, кампілобактерії; і секреторні — причиною захворювання є ротавіруси, аденовіруси, астровіруси, а також бактерії (ентеротоксигенні і ентеропатогенні ешерихії) і паразити (кріптоспорідіі, ізоспори, балантидії, мікроспоридії).

Структура кишкових інфекцій значно змінюється в залежності від епідемічної ситуації. При правильно організованій і ретельно проведеної лабораторної діагностики, у 2/3 хворих дітей вдається встановити інфекційну природу захворювання.

Диференціальна діагностика ГКІ у дітей першого року життя в початковому періоді хвороби представляє великі труднощі через схожості клінічних проявів.

Для своєчасного призначення адекватної терапії та госпіталізації хворих важливе значення має грамотна попередня діагностика. Терапія ГКІ у дітей ґрунтується на етіопатогенетичних принципах і передбачає придушення життєдіяльності патогенної мікрофлори — етіологічного агента, видалення і нейтралізацію накопичилися токсичних продуктів. Особливе значення має відновлення порушеного водно-електролітного обміну, кислотно-лужної рівноваги, гемодинаміки, регуляторних механізмів та підвищення природної резистентності організму. Вибір терапевтичних заходів ґрунтується на виразності токсичного синдрому і тяжкості хвороби. План лікування будується індивідуально, залежно від фази токсикозу, виду ексикозу.

Корекція терапії проводиться з урахуванням віку хворого; преморбідного фону; виділеного збудника; наявності ускладнень, інтеркурентних захворювань; проведеного раніше лікування.

Сподобалася стаття? Поділися нею з друзями!