Гіпофіз, hypophysis

Гіпофіз, hypophysis

Гіпофіз, hypophysis — невелика куляста або овальна заліза, червонуватого забарвлення, пов’язана з головним мозком за допомогою гіпофізарної ніжки. Заліза лежить в турецькому сідлі, де укріплена за допомогою діафрагми турецького сідла.

Розміри гіпофіза невеликі: довжина 8-10 мм, ширина 12-15 мм, висота 5-6 мм; маса — 0,35-0,65 г. При вагітності він значно збільшується і після пологів до колишньої величиною не повертається.

Гіпофіз складається з трьох часток: передньої, проміжної і задньої. Перші дві частки складаються з залізистої тканини і утворюються в ембріона з кишені Ратко – переднього випинання кишкової трубки. Задню частку утворює виріст нервової тканини, що йде від дна проміжного мозку.

Всі ці частки фактично є окремими залозами, і кожна секретує свої власні гормони.

Передня частка гіпофіза виробляє білкові гормони, шість з яких виділені в хімічно чистому вигляді. Їх будова в даний час повністю розшифровано. Точне число секретується передньою часткою гормонів не встановлено, нижче розглядаються лише добре відомі.

Гормон росту. На зростання організму впливають багато гормони, але найбільш важливу роль в цьому складному процесі відіграє, мабуть, саме гіпофізарний гормон росту (соматотропін). Після видалення гіпофіза зростання практично припиняється. Введення цього гормону молодим тваринам прискорює ріст, а у дорослих може призводити до його відновлення, причому дослідження обміну речовин в цих випадках завжди виявляє зниження екскреції (виведення) азоту з організму.

Затримка азоту – необхідний ознака істинного зростання, що свідчить про те, що дійсно відбувається утворення нових тканин, а не просто збільшення маси тіла за рахунок накопичення жиру або води. При патологічних процесах, що ведуть до зниження функції гіпофіза, в окремих випадках виникає гіпофізарна карликовість; такі карлики мають невеликі розміри тіла, але в іншому залишаються нормальними людьми. Інші порушення функції гіпофізу можуть супроводжуватися надмірним виділенням гормону росту, що породжує гігантизм. Якщо великі кількості гормону росту виробляються до завершення дозрівання організму, зростання збільшується пропорційно; якщо ж це відбувається вже після досягнення зрілості, виникає стан, зване акромегалией, при якому спостерігається непропорційний зростання окремих частин тіла, оскільки у дорослих деякі кістки втрачають здатність до подальшого подовження.

При акромегалії хворий набуває характерний зовнішній вигляд: починають видаватися брови, ніс і нижня щелепа, збільшуються кисті рук, стопи і груди, спина стає нерухомою, ніс і губи товщають.

Лактогенний гормон гіпофіза (пролактин) стимулює лактацію – утворення молока в молочних залозах. Стійка лактація у поєднанні з аменореєю (аномальним відсутністю або придушенням менструальних виділень) може виникати при пухлини гіпофіза. Це розлад буває також пов’язане з порушеннями секреторної активності гіпоталамуса, в нормі переважної вивільнення пролактину. У самок деяких ссавців пролактин впливає і на інші процеси, зокрема він може стимулювати секрецію гормону прогестерону жовтим тілом яєчника. Пролактин присутня в гіпофізі особин не тільки жіночого, але й чоловічої статі, причому не тільки у ссавців, а й у нижчих хребетних. Щодо його функцій у чоловічому організмі і у тварин, що не відносяться до ссавців, відомо мало.

У деяких птахів пролактин стимулює розвиток зобної мішка. Оскільки «зобное молоко», Виробляються в цьому мішку, служить для вигодовування пташенят, така дія гормону функціонально схоже з його дією у ссавців. У риб пролактин бере участь у регуляції осмотичного тиску крові.

Тиреотропний гормон гіпофіза (тиреотропін) стимулює ріст щитовидної залози та її секреторну активність. Після видалення гіпофіза функція щитовидної залози повністю припиняється і вона зменшується в розмірах. Введення тиреотропіну може викликати надмірну активність щитовидної залози.

Таким чином, порушення її функції можуть бути наслідком не тільки захворювань самої залози, але і патологічних процесів в гіпофізі і відповідно потребують різного лікування.

Адренокортикотропний гормон гіпофіза (АКТГ, кортикотропін) стимулює кору наднирників подібно до того, як тиреотропний гормон стимулює щитовидну залозу. Одне з відмінностей, однак, полягає в тому, що функція кори надниркових залоз за відсутності АКТГ припиняється не повністю. Коли стимуляція з боку гіпофіза відсутня, кора надниркових залоз зберігає здатність секретувати необхідний для життя гормон альдостерон, який регулює вміст натрію і калію в організмі.

Однак без АКТГ наднирники виробляють недостатню кількість іншого життєво важливого гормону, кортизолу, і втрачають здатність посилювати при необхідності його секрецію. Тому хворі з недостатністю функції гіпофіза стають дуже чутливі до різного роду навантажень і стресів. Надлишкові кількості АКТГ, які можуть вироблятися при пухлинах гіпофіза, призводять до розвитку потенційно смертельного захворювання, т.зв. синдрому Кушинга.

До характерних його ознак належать надбавка у вазі, місяцеподібне обличчя, збільшення жирових відкладень у верхній частині тулуба, підвищення кров’яного тиску, м’язова слабкість.

Гонадотропні гормони (гонадотропіни). Передня частка гіпофіза секретує два гонадотропних гормону. Один з них, фолікулостимулюючий гормон, стимулює розвиток яйцеклітин в яєчниках і сперматозоїдів в сім’яниках.

Другий називається лютеїнізуючим гормоном; в жіночому організмі він стимулює вироблення в яєчниках жіночих статевих гормонів і вихід зрілої яйцеклітини з яєчника, а в чоловічому – секрецію гормону тестостерону інтерстиціальними клітинами сім’яників. Введення цих гормонів або їх надлишкова продукція внаслідок захворювання викликають передчасний статевий розвиток незрілого організму. При видаленні гіпофіза або його руйнуванні патологічним процесом виникають зміни, подібні з тими, що відбуваються при кастрації.

Регуляція метаболізму. Гормони, секретуються передньою долею гіпофіза, необхідні для належного використання в організмі вуглеводів, що надходять з їжею; крім того, вони виконують й інші важливі функції в обміні речовин. Особлива роль у регуляції метаболізму належить, очевидно, гормону росту і адренокортикотропного гормону, які функціонально тісно пов’язані з гормоном підшлункової залози, інсуліном.

Добре відомо, що за відсутності інсуліну розвивається хронічне захворювання – цукровий діабет. При одночасному видаленні підшлункової залози і гіпофіза більшість симптомів діабету відсутня, так що в цьому відношенні вплив гормонів гіпофіза і підшлункової залози як би протилежно.

Проміжна частка гіпофіза секретує меланоцит-стимулюючий гормон (МСГ, інтермедін), який збільшує розміри деяких пігментних клітин у шкірі нижчих хребетних. Наприклад, позбавлені цього гормону пуголовки через скорочення (стиснення) пігментних клітин набувають сріблястий колір. МСГ утворюється з тієї ж молекули-попередника, що і адренокортикотропний гормон (АКТГ). В передній долі гіпофіза цей попередник перетворюється на АКТГ, а у проміжній – в МСГ.

МСГ виробляється і в гіпофізі ссавців, але його функція залишається неясною.

Задня частка гіпофіза містить два гормони, причому обидва виробляються в гіпоталамусі, а звідти надходять в гіпофіз. Один з них, окситоцин, – найактивніший з присутніх в організмі факторів, що викликає такі ж сильні скорочення матки, як при пологах. Цей гормон іноді застосовують в акушерстві для стимуляції тривалих пологів, але значення його нормальних концентрацій в родової діяльності не встановлено.

Окситоцин викликає також скорочення м’язових стінок жовчного міхура, кишечника, сечоводів і сечового міхура. Другий гормон, вазопресин, при введенні в організм викликає численні ефекти, в тому числі підвищення кров’яного тиску внаслідок звуження судин і зменшення діурезу (виведення сечі). Однак в нормальних умовах він робить в організмі лише одне відоме дію – регулює кількість води, що виділяється через нирки. Навіть під впливом надзвичайно малих його концентрацій вода, профільтрувати в ниркових клубочках, всмоктується назад в ниркових канальцях (реабсорбується), і утворюється концентрована сеча. При руйнуванні задньої долі гіпофіза пухлинами або іншими патологічними процесами розвивається стан, зване нецукровий діабет. При цьому захворюванні організм втрачає через нирки величезну кількість води, що перевищує іноді 38 л на добу.

Виникає сильна спрага, і щоб уникнути зневоднення, хворим доводиться споживати відповідну кількість води.

Сподобалася стаття? Поділися нею з друзями!